"СХВАЛЕНО"
Розпорядженням
Кабінету Міністрів України
від _________ 2006 р. № ____

КОНЦЕПЦІЯ
загальнодержавної програми щодо протидії захворюванню на туберкульоз
у 2007-2011 роках

Визначення проблеми, на розв'язання якої спрямована програма

На початку нового тисячоліття склалася вкрай загрозлива ситуація із захворюванням на туберкульоз. Щороку у світі виявляється від 7 до 10 млн. хворих на цю хворобу, від якої помирають 2,5 - 3 млн. осіб. Загальна кількість хворих сягає 50 - 60 мільйонів. Смертність населення від туберкульозу посідає перше місце за рейтингом серед інших інфекційних та паразитарних хвороб і становить понад 80%.

Світовий досвід свідчить, що захворювання на туберкульоз призводить до скорочення тривалості життя людини, зростання рівня смертності, тимчасової та стійкої втрати працездатності, збільшення витрат на організацію медичних послуг, соціальної нерівності та дискримінації населення. Погіршення епідемічної ситуації з туберкульозу у світі наприкінці минулого тисячоліття змусило Всесвітню організацію охорони здоров'я у 1993 році оголосити туберкульоз глобальною небезпекою.

Епідемія туберкульозу в нашій державі, за критеріями ВООЗ, існує з 1995 року і відтоді продовжує поширюватися. Щогодини в Україні реєструється чотири нових випадки захворювання на туберкульоз та один випадок смерті від цієї хвороби. Щороку виявляється 37 - 39 тис. і помирає близько 11 тис. осіб, хворих на туберкульоз. За 14 останніх років захворюваність на туберкульоз зросла в 2,4 рази і досягла рівня 84,1 осіб на 100 тис. населення, а смертність - у 2,7 разів і становить відповідно 25,6 осіб на 100 тис. населення. На сучасному етапі Україна віднесена до групи країн з високим рівнем захворюваності на туберкульоз і має вищий рівень захворюваності, аніж в більшості країн Центральної та Східної Європи. Зокрема, показник захворюваності на туберкульоз, за даними ВООЗ, у Білорусі становить 52 на 100 тис. населення, Польщі - 25, Чехії - 11, Болгарії - 39, Литві - 75. Дещо вищі показники захворюваності в Російській Федерації та Румунії - 87 та 127 на 100 тис. населення відповідно.

Аналіз причин виникнення проблеми та
обґрунтування необхідності її розв'язання шляхом розроблення
і виконання програми

Ситуація з туберкульозу в країні не обмежується лише медичною проблемою. На зростання рівня захворюваності та смертності від цієї хвороби впливають численні соціально-економічні та медичні фактори: зниження рівня життя населення та наявність значної кількості осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, недостатнє фінансування протитуберкульозних заходів, дефіцит кваліфікованих медичних кадрів та волонтерів, зростання хіміорезистентного туберкульозу в структурі контингенту хворих, розповсюдження ВІЛ-інфекції.

Аналіз виконання протитуберкульозних заходів в Україні, передбачених Національною програмою боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002 - 2005 роки показав, що за кошти державного бюджету здійснювалась централізована закупівля протитуберкульозних препаратів, поживних середовищ для мікробіологічної діагностики туберкульозу, пересувних флюорографів, бронхоскопів та незначної кількості мікроскопів і спірографів для протитуберкульозних закладів. За рахунок коштів місцевих бюджетів здійснено закупівлю лише незначної кількості одиниць діагностичного обладнання у Вінницькій, Львівській областях та м. Києві. Проведено реорганізацію ліжкового фонду протитуберкульозних закладів із створенням відділень (або виділенням окремих палат) для бактеріовиділювачів, хворих з хронічним та хіміорезистентним туберкульозом. В ряді областей (Донецькій, Одеській, Миколаївській) створені відділення для лікування хворих з поєднаною патологією - туберкульозу та ВІЛ/СНІДу. Для виявлення туберкульозу і моніторингу лікування розпочато проведення семінарів по методу мікроскопії мазка на базі Референс-лабораторії. Завдяки централізованій закупівлі живильних середовищ почала налагоджуватися робота по виявленню хіміорезистентного туберкульозу. Проводилось удосконалення первинної облікової документації і форм звітності. Разом з тим аналіз засвідчив наступні недоліки:
- діюча система лікувально-профілактичних заходів в країні виявилася недосконалою та малоефективною у боротьбі із захворюванням на туберкульоз за рахунок несвоєчасного виявлення хворих, недостатнього контролю за їх лікуванням, що призвело до його частого переривання та формування хіміорезистентного туберкульозу;
- низькій рівень підготовки медичних працівників, волонтерів, працівників соціальних служб;
- незадовільне кадрове забезпечення медичними працівниками протитуберкульозних закладів;
- незадовільна матеріально-технічна база протитуберкульозних закладів, 77% діагностичного обладнання функціонує із закінченим терміном придатності;
- відсутній механізм координації виконання заходів в межах Національної програми між закладами охорони здоров'я різних форм власності, неурядовими організаціями, Проектом „Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІД в Україні" та ін.;
- не налагоджено моніторинг виконання заходів Національної та інших програм по туберкульозу;
- не в повному обсязі виконуються заходи по профілактиці поширення ВІЛ-асоційованого та хіміорезистентного туберкульозу;
- недосконала система інформування населення та соціальної реклами з питань профілактики і лікування туберкульозу та здорового способу життя;
- недостатнє залучення громадськості до проведення заходів щодо первинної профілактики туберкульозу та соціальної підтримки хворих.

Все вищевикладене свідчить про те, що надзвичайно гостро виникла необхідність розробки нової загальнодержавної програми щодо протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 - 2011 роках, в якій буде передбачено впровадження ефективних заходів попередньої Національної програми та повний комплекс заходів, спрямованих на забезпечення контролю за епідемією туберкульозу в країні.

Визначення мети загальнодержавної програми щодо протидії
захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках

Метою загальнодержавної програми щодо протидії захворюванню на туберкульоз у 2007-2011 роках (далі - Програма) є поліпшення епідемічної ситуації за рахунок зниження темпів зростання захворюваності та смертності від туберкульозу, попередження розвитку медикаментозної резистентності, підвищення ефективності лікування, удосконалення підготовки і перепідготовки медичних працівників, покращення лабораторної діагностики туберкульозу шляхом створення ефективної системи боротьби з туберкульозом, яка базується на диспансерному принципі надання протитуберкульозної допомоги населенню України та запровадженні безпосередньо контрольованої короткочасної терапії (ДОТС-стратегія), адаптованої до існуючої традиційної системи протидії та особливостей епідемії туберкульозу в Україні.

Визначення, порівняльний аналіз можливих варіантів
розв'язання проблеми та обґрунтування оптимального варіанта

На сучасному етапі можливі декілька варіантів розв'язання проблеми туберкульозу.

Один із них - це програмна система підходу до боротьби з туберкульозом, побудована на основі попередньої планової системи колишнього СРСР, яка передбачала повний комплекс протитуберкульозних заходів з їх належним фінансуванням.

Ця система передбачала повноцінне фінансування заходів Програми без визначення першочерговості у разі недостатнього фінансування та контролю фінансових потоків, спрямованих на боротьбу з туберкульозом, на усіх рівнях фінансування та була розрахована лише на організоване населення.

Другий - програмна система підходу до боротьби з туберкульозом, рекомендована ВООЗ у 2005 році і має назву Stop TB Partnership („Стоп ТБ Стратегія"). Стратегія боротьби з туберкульозом складається з шести компонентів, основним з яких є ДОТС-стратегія:

І. ДОТС-стратегія:
- зобов'язання уряду щодо мобілізації додаткових людських та фінансових ресурсів;
- забезпечення якісного виявлення хворих на туберкульоз шляхом проведення мікроскопії мазка мокротиння;
- використання стандартизованих курсів хіміотерапії для хворих на туберкульоз під безпосереднім контролем;
- безперебійне забезпечення ефективними лікарськими засобами;
- створення раціональної системи обліку і звітності про результати лікування конкретного пацієнта та виконання програми;

ІІ. Вирішення особливих задач, пов'язаних із ВІЛ-асоційованим та хіміорезистентним туберкульозом;

ІІІ. Покращення роботи медичних закладів, установ та підприємств всіх форм власності;

IV. Залучення закладів охорони здоров'я всіх форм власності до виявлення хворих на туберкульоз шляхом проведення мікроскопії мазка мокротиння;

V. Надання соціальних послуг хворим на туберкульоз із залученням до цього громадськості;

VI. Проведення мікробіологічних досліджень під час діагностики туберкульозу.

Така система передбачає планування комплексу необхідних протитуберкульозних, як медичних так і немедичних заходів, спрямованих на подолання епідемії туберкульозу, в тому числі і зменшення захворюваності на хіміорезистентний туберкульоз, із забезпеченням пріоритетного цільового фінансування та контролю за виконанням цих заходів.

Третій шлях розв'язання проблеми - запровадження безпосередньо контрольованої короткочасної терапії (ДОТС-стратегія), адаптованої до існуючої традиційної системи протидії та особливостей епідемії туберкульозу в Україні, у відповідності з пунктом 3 статті 2 Указу Президента України від 14 лютого 2006 року № 132 "Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 18 січня 2006 року "Про заходи щодо підвищення ефективності боротьби з небезпечними інфекційними хворобами". Процес створення нової якісної системи протидії і лікування туберкульозу має спиратися на диспансерний принцип надання протитуберкульозної допомоги населенню України. Це і є оптимальний шлях розв'язання проблеми, який поєднує кращі досягнення у боротьбі з туберкульозом серед країн ЕС, сусідів, світу. Позитивний досвід застосування програм боротьби із захворюванням на туберкульоз, заснованих на ДОТС-стратегії, відмічають Польща, Литва, Латвія, Молдова, Білорусь, Росія.

Визначення на основі оптимального варіанту шляхів і
засобів розв'язання проблеми, термінів виконання Програми

Розв'язання проблеми можливо шляхом реалізації таких заходів:

1) Організаційні заходи, розвиток матеріально-технічної бази протитуберкульозних закладів і установ, політична та фінансова підтримка зазначеної програми, соціальна реклама здорового способу життя.

2) Виявлення осіб, хворих на туберкульоз.

3) Діагностика туберкульозу.

4) Лікування осіб, хворих на туберкульоз.

5) Забезпечення протитуберкульозних закладів та установ антимікобактеріальними препаратами.

6) Постійний моніторинг епідемічної ситуації, пов'язаної з туберкульозом та науковий супровід протитуберкульозних заходів.

7) Профілактика туберкульозу.

8) Запобігання поширенню ВІЛ-асоційованого та хіміорезистентного туберкульозу.

9) Підготовка медичних працівників та санітарно-гігієнічне навчання населення з актуальних питань, пов'язаних із захворюванням на туберкульоз.

Виходячи із поставлених задач, оптимальними строками їх реалізації й відповідно реалізації програми є 2007-2011 роки, що зумовлене необхідністю реалізації також „Плану поширення програми ДОТС для боротьби з туберкульозом в Європейському регіоні ВООЗ", „Цілей розвитку тисячоліття", які зобов'язалися досягти до 2015 року 189 країн, включаючи Україну.

Дана Концепція є основою для розробки програм діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади за участю органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ, організацій всіх форм власності, об'єднань громадян, розвитку наукових досліджень з питань профілактики та лікування туберкульозу.

Управління та координацію роботи у сфері протидії туберкульозу спільно здійснюють: Кабінет Міністрів України, Міністерство охорони здоров'я, Академія медичних наук, Державний департамент з питань виконання покарань, інші центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за сприяння підприємств, установ, організацій та об'єднань громадян.

1) Організаційні заходи, розвиток матеріально-технічної бази протитуберкульозних закладів та установ, політична і фінансова підтримка зазначеної програми.

Посилення зазначеної діяльності підтверджує перший принцип ДОТС-стратегії - політичну прихильність держави до вирішення проблеми туберкульозу, що є головним принципом світової стратегії подолання туберкульозу і повинно передбачати:
- відповідальність за координацію та здійснення заходів щодо контролю за туберкульозом на рівні Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
- розвиток співробітництва між центральними, місцевими органами вико- навчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та об'єднаннями громадян, що виконують програми щодо контролю за туберкульозом в Україні;
- встановлення контролю за дотриманням законодавства, його подальше удосконалення в частині посилення протидії туберкульозу та профілактичної роботи серед груп ризику щодо захворювання на туберкульоз;
- забезпечення доступу до заходів щодо профілактики, виявлення і лікування хворих на туберкульоз та джерел первинної інформації (крім тих, які безпосередньо відносяться до конкретної особи);
- удосконалення системи соціального і правового захисту хворих на туберкульоз, працівників протитуберкульозних закладів та установ, осіб, які надають медичну допомогу, обслуговують, охороняють хворих на туберкульоз, працюють в лабораторіях;
- здійснення моніторингу та оцінки стану виконання заходів Програми.

Контроль епідемічної ситуації з туберкульозу можливий шляхом:
- створення належних умов для контрольованого лікування хворих на активні форми туберкульозу;
- ширшого залучення до вирішення питань організації своєчасного виявлення туберкульозу та лікування хворих на амбулаторному етапі фельдшерських, фельдшерсько-акушерських пунктів, сільських лікарських амбулаторій, дільничних лікарень, пунктів охорони здоров'я, поліклінік;
- приведення протитуберкульозних закладів у відповідність до санітарних і будівельних норм;
- реорганізації ліжкового фонду з урахуванням реальних потреб у стаціонарному лікуванні хворих;
- розширення мережі денних стаціонарів та кабінетів контрольованого лікування.

Реалізація заходів Програми потребує укомплектованого кадрового забезпечення протитуберкульозних закладів медичним персоналом, що можливо за умови підвищення рейтингу зазначеної категорії працівників шляхом надання їм соціальної підтримки. Здійснення цих заходів передбачає:
- створення належних умов праці для персоналу протитуберкульозної служби, працівників, що надають медичну допомогу, обслуговують, охороняють хворих на туберкульоз, працюють в клініко-діагностичних лабораторіях;
- організацію заходів, спрямованих на запобігання професійному захворюванню;
- організацію заходів, спрямованих на заохочення до роботи фахівців у протитуберкульозних закладах;
- соціальну рекламу здорового способу життя.

2) Виявлення осіб, хворих на туберкульоз.

Очікуваного впливу на епідемічний процес може бути досягнуто за умови максимального виявлення хворих-бактеріовиділювачів та ранніх фаз розвитку туберкульозу. Виявлення осіб, хворих на туберкульоз здійснюватиметься:
- за зверненням в лікувально-профілактичні заклади (ЛПЗ) методом мікроскопії мазка та рентгенофлюорографії;
- шляхом проведення туберкулінодіагностики серед дітей віком до 15 років;
- шляхом проведення скринінгової флюорографії та/або мікроскопії мазка у певних категорій населення, визначених Постановою КМУ від 15 лютого 2006 р. № 143 "Про затвердження Порядку проведення обов'язкового профілактичного огляду певних категорій населення на виявлення туберкульозу".

3) Діагностика туберкульозу.

Для підвищення ефективності та якості лабораторної діагностики туберкульозу необхідно:
-адаптувати до національних умов міжнародні стандарти з лабораторної діагностики туберкульозу;
- впровадити систему контролю якості лабораторних досліджень;
- забезпечити функціонування Референс-лабораторії з мікробіологічної діагностики туберкульозу.

Діагностику туберкульозу здійснювати шляхом:
- проведення мікроскопії мазка;
- посіву харкотиння і визначення чутливості мікобактерій туберкульозу до антимікобактеріальних препаратів;
- рентгенологічної діагностики;
- використання інших лабораторних та інструментальних методів дослідження (за показанням)
- впровадження новітніх наукових розробок по діагностиці туберкульозу.

4) Лікування осіб, хворих на туберкульоз.

Для поліпшення ефективності лікування хворих на туберкульоз, зменшення кількості бактеріовиділювачів і розриву епідемічного ланцюга передачі інфекції з відповідним поліпшенням епідемічної ситуації з туберкульозу лікування хворих забезпечуватиметься шляхом:
- проведення стандартизованого контрольованого короткострокового режиму антимікобактеріальної терапії хворим 1, 2, 3 категорій під безпосереднім контролем медичного працівника;
- призначення п'ятикомпонентного стандартизованого контрольованого режиму антимікобактеріальної терапії хворим на тяжкі форми туберкульозу;
- проведення стандартизованого п'яти-, шестикомпонентного режиму антимікобактеріальної терапії хворим на хіміорезистентний туберкульоз до отримання тесту медикаментозної чутливості, а у подальшому призначення індивідуальних схем лікування;
- призначення хірургічного лікування туберкульозу за показанням;
- здійснення контролю за ефективністю лікування за когортним аналізом;
- проведення лікування в інтенсивній фазі переважно у стаціонарі, у фазі продовження переважно амбулаторно під контролем медичного працівника;
- надання дозволу на призначення препаратів ІІ ряду за рішенням консиліуму обласних (Кримського республіканського, Київського та Севастопольського міських) протитуберкульозних диспансерів, в яких функціонують лабораторії з діагностики туберкульозу ІІІ рівня;
- забезпечення паліативним лікуванням хворих з розширеною медикаментозною резистентністю у разі неможливості призначення не менше чотирьох антимікобактеріальних препаратів І та ІІ ряду до яких збереглася чутливість;
- забезпечення повноцінного харчування у протитуберкульозному стаціонарі згідно з нормами;
- забезпечення персоніфікованого контролю за лікуванням хворих на туберкульоз;
- надання соціальної підтримки хворим на туберкульоз під час амбулаторного лікування.

5) Забезпечення протитуберкульозних закладів антимікобактеріальними препаратами.

Для зменшення частоти випадків переривання лікування і кількості осіб із хіміорезистентним туберкульозом необхідно організувати безперебійне постачання антимікобактеріальних препаратів у протитуберкульозні заклади шляхом:
- державного замовлення на препарати І та ІІ ряду вітчизняного виробництва;
- закупівлі препаратів І та ІІ ряду, які не виробляються в Україні, за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів неурядових організацій;
- обліку та контролю якості препаратів, які розподіляються у протитуберкульозні заклади України.

6) Моніторинг епідемічної ситуації з туберкульозу та науковий супровід протитуберкульозних заходів.

Забезпечення контролю за епідемічною ситуацією з туберкульозу можливе за умови удосконалення системи моніторингу та забезпечення наукового супроводу протитуберкульозних заходів і своєчасного їх корегування, що передбачає:
- створення національного та регіонального комп'ютерного реєстру хворих на туберкульоз;
- створення системи епідеміологічного моніторингу, моніторингу ефективності програми боротьби з туберкульозом;
- здійснення моніторингу діагностичних та лікувальних заходів;
- впровадження рекомендованих ВООЗ обліково-звітних статистичних форм;
- створення комп'ютерної мережі для автоматизованого збору інформації, розробка програмного забезпечення для національного реєстру хворих на туберкульоз та забезпечення їх функціонування;
- проведення наукових досліджень з питань хіміорезистентного туберкульозу, профілактики, діагностики і лікування, запобігання та лікування ВІЛ-асоційованого туберкульозу, визначення активності дезінфектантів щодо збудника туберкульозу та інших.

7) Профілактика туберкульозу.

Заходи, спрямовані на профілактику туберкульозу серед населення:
- призначення хіміопрофілактики контактним, інфікованим мікобактеріями туберкульозу дітям, особам, які віднесені до контингентів групи ризику щодо захворювання на туберкульоз та ВІЛ-інфікованим;
- вакцинація та ревакцинація вакциною БЦЖ;
- проведення поточної та заключної дезінфекції в осередках;
- забезпечення протитуберкульозних закладів локальними очисними спорудами з повним циклом очищення до повного знезараження;
- забезпечення протитуберкульозних закладів дезінфекційними камерами, дезінфекційними засобами, бактерицидними випромінювачами;
- забезпечення працівників, які надають медичну допомогу, обслуговують, охороняють хворих на туберкульоз, працюють в лабораторіях з діагностики туберкульозу спеціальним одягом та засобами індивідуального захисту, адекватними режимами праці, відпочинку, оздоровлення залежно від небезпеки робочого місця;
- посилення контролю над ситуацією стосовно попередження поширення туберкульозу серед сільськогосподарських тварин та забезпечення оздоровлення неблагополучних щодо туберкульозу тваринницьких господарств.

8) Запобігання поширенню ВІЛ-асоційованого туберкульозу.

Здійснення заходів щодо запобігання розповсюдження ВІЛ-асоційованого туберкульозу (поєднання туберкульозу та ВІЛ/СНІДу) та надання кваліфікованої, доступної медичної допомоги хворим передбачає конструктивні зміни системи діагностики, профілактики та лікування хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз і може бути досягнуто за умови:
- координації національних програм з туберкульозу та ВІЛ/СНІДу;
- розширення доступу контингенту осіб, які знаходяться на обліку у протитуберкульозних закладах, до добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію;
- забезпечення доступу хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз до антиретровірусної терапії та лікування опортуністичних інфекцій;
- проведення хіміопрофілактики туберкульозу серед ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД;
- створення умов для лікування хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз у державних та комунальних протитуберкульозних закладах.

9) Підготовка медичних працівників і санітарно-гігієнічне навчання населення з актуальних питань туберкульоз.

Для подальшого вдосконалення системи навчання медичних працівників, волонтерів і формування стійких навичок здорового способу життя та безпечної поведінки, які є важливими елементами запобігання інфікуванню і поширенню туберкульозу серед населення, необхідним є:
- створити систему підготовки студентів-медиків у ВУЗах та інших медичних навчальних закладах не залежно від обраного фаху, а також підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців усіх спеціальностей у закладах післядипломної освіти, на курсах інформації та стажування в питаннях, пов'язаних із особливостями профілактики туберкульозу, виявлення, діагностики, лікування та медико-соціальної реабілітації хворих на туберкульоз;
- вдосконалення системи навчання лікарів, фахівців з лабораторної діагностики, та середніх медичних працівників загальної лікувальної мережі і протитуберкульозних закладів;
- забезпечити підготовку лікарів-фтизіатрів та фахівців з лабораторної діагностики через інтернатуру ВУЗів;
- розробка сучасних програм підготовки та перепідготовки медичних працівників, працівників соціальних служб, волонтерів з питань профілактики, виявлення туберкульозу та лікування хворих;
- розробка системи інформування населення з питань запобігання туберкульозу;
- проведення соціологічних досліджень з метою оцінки поінформованості населення з питань туберкульозу до та після реалізації програм інформування громадськості;
- систематичне видання та розповсюдження серед населення соціальної реклами та інформаційно-просвітницьких матеріалів щодо профілактики і лікування туберкульозу.

Оцінка очікуваних результатів

Реалізація загальнодержавної цільової програми щодо протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 - 2011 роках дасть змогу:
- знизити на 5 % темпи зростання захворюваності на туберкульоз та смертності від цієї недуги;
- попередити збільшення кількості розвитку медикаментозної резистентності;
довести частоту переривання лікування до 10 %;
- довести кількість виявлень випадків бактеріовиділення до 50 % в структурі вперше виявлених хворих;
- удосконалити систему надання протитуберкульозної допомоги населенню;
- уніфікувати систему підготовки і перепідготовки медичних працівників та волонтерів з питань туберкульозу;
- охопити сучасною системою навчання понад 80 % медичних працівників;
- запровадити методи лабораторної діагностики туберкульозу на всій території України;
- створити та запровадити систему лабораторного контролю якості протитуберкульозних препаратів в країні.

У результаті стабілізації епідемічної ситуації, зниження темпів приросту захворюваності та смертності, попередження розвитку хіміорезистентних форм туберкульозу очікується зменшення видатків з Державного бюджету України.

Оцінка фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів,
необхідних для виконання програми

Протягом 2002-2005 років планові призначення склали 274105,9 тис.грн. Фактично профінансовано станом на 01.01.2006 206680,6 тис.грн., що становить 75,4 % планових призначень, з них по роках:
- 2002 рік заплановано 100885,6 тис.грн., фактично профінансовано-33484,6 тис.грн. ( в т.ч. медикаменти -33074,6 тис.грн., обладнання-410,0 тис.грн.);
- 2003 рік заплановано 59586,7 тис.грн., фактично профінансовано - 59586,7 тис.грн. ( в т.ч. медикаменти -54875,8 тис.грн.);
- 2004 рік заплановано 58782,5 тис.грн, фактично профінансовано - 58752,5 тис.грн. ( в т.ч. медикаменти - 49318,7 тис.грн., обладнання-9439,5 тис.грн.);
- 2005 рік заплановано 54851,1 тис.грн., фактично профінансовано- 54851,1 тис.грн( в т.ч. медикаменти - 45351,1 тис.грн., обладнання-9500,0 тис.грн.).

На виконання п.п.1.4. Указу Президента України від 06.12.2005 № 1694/2005 у 2006 році на заходи та програми боротьби з туберкульозом передбачені видатки у сумі 113340,8 тис.грн. (закупівля медикаментів-78231,2 тис.грн., обладнання-35109,6 тис.грн.).

Фінансування Програми здійснюватиметься в межах видатків, які будуть передбачені у державному бюджеті МОЗ, іншим виконавцям заходів Програми - головним розпорядникам коштів державного бюджету, та за рахунок коштів бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також інших джерел, не заборонених законодавством України.

Попередні фінансово-економічні розрахунки
обсягу видатків з державного бюджету на реалізацію Програми (в тис.грн.):

Всього по Програмі: 2881679 тис. грн.

Джерело Міністерство охорони здоров'я України